To be or not to be...

Всім у нашому житті керує вибір. Ми вже звикли. Ми часто робимо його напівсвідомо, навіть не задумуючись про наслідки. І це певно і не від нас залежить, життя не дає часу довго замислюватися. А може варто було б!

Зупиніть лет думок на хвильку і згадайте якісь миті чи події, після яких змінилося ваше життя. Чому ви тоді поступили так, а не інакше? Тепер не хотілося б вибрати іншу стежку? А тепер подумайте про всі події, які сталися внаслідок тієї одної. А що могло б відбутися, якби не було першопричини? Дуже інтригуюче запитання! Я б хотів би знати («Огласите весь список, пожалуйста!»). А ви?! А ще ж є купа подій, які не відбулися, хоча могли б. Та чи варто жаліти? Фаталіст подумав би, що так доля розсудила, а релігійна людина вирішила б, що все в руках Бога. Та хіба не ми робимо цей вибір? Хіба не ми керуємо своїм життям? Отак завжди, купа запитаннь. Коли вже стане більше відповідей?!

Кожен наш вибір – це пошук гармонії із навколишнім світом. Так, життя не дає нам часу, щоб обдумати кожен вибір. Але є прекрасна альтернатива – медитація. Перш ніж шукати гармонію навколо, варто б знайти її в собі.

Не я такий, життя таке...

«Не я такий, життя таке»

(с) Євробомж на вокзалі

Фраза в епіграфі, випадково почута на столичному залізничному вокзалі, спонукала мене до глибоких роздумів. Найперше, що зацікавило – чому це бомж «євро»? Але запитувати було якось недоречно. Потішило те, що чесно просив на 100 грам. Не брехав, порядний. J

Самотність

Хотів написати цілий пост на цю тему, але вирішив, що мої думки надто інтимні та ще й не повністю сформовані. Але найбільше моє бачення самотності співпадає із цим невеличким твором. Українською не знайшов L

(тут пафосна картинка в сірих тонах, на якій засмучене створіння обіймає коліна і дивиться в нікуди)

Габриэль Гарсиа Маркес «Одиночество»              

     Мы только что весело пообедали в мужской компании. Один из участников обеда, старый мой приятель, сказал мне:

      — Давай пройдемся пешком по Елисейским Полям. И мы пошли медленным шагом по длинной аллее, под деревьями, едва опушенными листвой. Кругом ни звука, только обычный глухой и неустанный гул Парижа. Свежий ветерок веял в лицо, по черному небу золотой пылью были рассыпаны мириады звезд.

     Спутник мой заговорил:

      — Сам не знаю отчего, здесь мне ночью дышать вольнее, чем где-либо. И легче думать. У меня здесь бывают минуты такого озарения, когда чудится, что вот-вот проникнешь в божественную тайну мироздания. Потом просвет исчезает. И все кончается.

     Временами мимо нас, прячась под деревьями, скользили две тени; мы проходили мимо скамеек, где двое, сидя рядом, сливались в одной черное пятно.

     Мой приятель вздохнул:

      — Бедные люди! Они, внушают мне не отвращение, а безмерную жалость. Из всех загадок человеческого бытия я разгадал одну: больше всего страдаем мы в жизни от вечного одиночества, и все наши поступки, все старания направлены на то, чтобы бежать от него. И они, эти любовники, приютившиеся на скамейках под открытым небом, подобно нам, подобно всем живым тварям, стремятся хотя бы на миг не чувствовать себя одинокими; но они, как и мы, всегда были и будут одиноки.

Рок-н-Січ 2013

Фестиваль у місті, якому живеш, не сприймається всерйоз. Бо ж немає подорожі, тяжкого наплічника, намету, табору, вогнища… Але це суб’єктивно. Є хороші гурти, якісний звук, натовп і найголовніше – фестивальна атмосфера. І як бонус – дуже багато знайомих.

Організатори фесту цього разу дуже постаралися – ми могли почути багато гуртів, серед яких відомі «Скай», «ТНМК», «Крихітка», «ВВ», «Тартак», «Кому Вниз», «Clawfinger», «Tiamat», «Pain», «Helltrain». Звук з «Баржі», однієї із сцен фестивалю, було чути аж на протилежному березі. Хочеться відмітити якісний звук на обох сценах. Чути улюблені гурти з крутої апаратури завжди приємно!

Дім

Земля, де бігав ти маленьким,
Є твоїм домом

(с) Скрябін

Рідний берег, куди ми завжди повертаємося, - наш дім. Але пригадайте, скільки місць ви називаєте чи називали «домом»? Одне? Тоді ви щаслива людина.

Я за свої двадцять тричі змінював місце проживання. Наразі моїм «домом» є кімната університетського гуртожитку. Та хіба це дім? Через кілька років з’їду звідси на зйомну квартиру. І це теж не буде моїм домом, хоча, безперечно, у розмовах називатиметься так. Колись, сподіваюся, зможу побудувати/купити своє житло. І це вже буде домом.

Чому я рідко ходжу на акції протесту

Багато думаю про теперішній стан речей в Україні, та про те, що можна з тим вдіяти. Все частіше в голову лізе думка про те, що крім грубої сили, зараз нічим не зарадиш. Але особисто мені більше імпонують методи ненасильницької боротьби. І як знайти компроміс? Де та «золота середина»?

Мабуть, всі спостерігали за подіями в Іспанії та Греції, та іншими бурхливими протестами, із масовими бійками, спаленням автівок і тд. Всі подібні акції були жорстоко придушені владними структурами. Але є не менше прикладів насильницького розігнання мирних протестів. Влада, особливо з авторитарними нахилами, не соромиться будь-якими способами показувати «хто тут головний».

Масові протести в Греції

На гілляку!

Останнім часом всі новини рябіють записами про те, як комуністи не встали, щоб вшанувати жертв Голодомору. Люди обурені. Але чи відобразиться це якось на винуватцях? Сумніваюся..

Час

Помітив останні дні, що найбільше мені бракує в житті часу. Ще б день-два і я б дописав статтю, довчив тему, доробив би завдання, все встиг… Але є тепер, є якісь безкінечні дедлайни, недоспані ночі і гірка кава холодних ранків. Є чуття, що проблема в мені, а не в текучости часу. Час завжди йде з рівною швидкістю (з пошановувачами теорії відносності Енштейна готовий спілкуватися у приваті), а відчувається та швидкість – кожної години інакше.

Стільки всього відбулося останні дні, стільки хотілося б написати. Але, вгадайте, - не доходили руки, не вистачило часу! Був і Вечір пам’яті В. Стуса, і черговий Мегаквартирник, і з гірки ми каталися наприкінці березня,  і сніг чистили… Все це викликало купу емоцій, залишило по собі безліч спогадів і, звісно, фотокарток. Спробую про все написати кілька слів.

Шеченко, який не повернувся із заслання

Саме так Сергій Тойма назвав Стуса.  Василь загинув (читай – вбили) у карцері табору для політв’язнів в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. Кілька років всього не дожив до закриття «виправного» закладу..

Цей допис не міститиме в собі біографію Стуса чи якісь особливості його життя. Мені хочеться лише висловити свої емоції, які ця людина і його вірші викликають в мене. Для себе я відкрив Стуса не так давно, кілька років як. Чомусь в школі пройшов повз його творчість (мені зараз соромно). Але з тих часів моя свідомість і спосіб мислення зазнали значних змін. Тепер Василь Стус для мене – це людина-легенда, український Прометей, це уособлення нескореності, незламності, боротьби і, водночас, любові й ніжності. Його слова приходять і залишаються всередині, горять там і нуртують душу.

Дістали!

Щойно у ВК прочитав хороший допис і не стримався, щоб не перепостити. автор – Олександр Заклецький. Читайте і думайте, а краще – дійте.

«Вчора 18 лютого 2013 року, сталося те, що рано чи пізно мало би статися – спецпідрозділ міліції «Беркут» за допомоги звичайних ДПСників побив та покалічив жінок, журналістів, та, ЩО САМЕ ВАЖЛИВЕ депутатів Верховної Ради України, які за конституцією є представниками найвищої гілки влади. Чим відрізняється міліціонер від злочинця перевдягнутого у форму? По логіці речей тим, що міліціонер охороняє закон, як тільки він його порушує, він стає злочинцем в формі. Власне кажучи вчора співробітники МВС привселюдно продемонстрували, що вони не є більше представниками охорони правопорядку, а є звичайним бандформуванням із своїм дрес-кодом. Виходячи з цього, є АБСОЛЮТНО НЕОБХІДНИМ формувати Народну Національну Гвардію, яка б могла слідкувати за дотриманням порядку та протидіяти бандформуванням різного штибу. Але зараз не про це.

Про життя і смерть

Повільно вмирає той, хто не подорожує,
Хто не читає,
Хто не чує музику, 
Хто не здібний знайти гармонію в собі.

Повільно вмирає той,
Хто руйнує свою віру в себе,
Хто не дає собі допомогти. 

Жити - значить залишатися живим

Просто запам’ятай: вихід є.

Є вихід з цього безглуздого фільму, вихід за рамки сценарію.

У дійсності немає ніякого сценарію. Усе відбувається вперше і все востаннє.

А головне, все відбувається насправді! Дороги назад не існує. Є тільки дійсність, яка не залишає місця для страху..

Все, що можна зробити за життя, робиться зараз - або не робиться взагалі. При "нормальному" способі життя до сороківки людина стає руїною, все ще переконуючи себе, що почувається більш-менш добре, бо щодня болить в іншому місці, а от завтра - о, завтра вона стане в шостій, піде на стадіон бігати, підтягуватися, обливатися водицею.

Все, що можна зробити за життя, робиться зараз. Або не робиться взагалі.

(с)Л.Дереш "Намір"

Я уявлення не мав, стільки думок викличе ця книга в мене. Відкрив її на телефоні просто аби зайняти час. А в результаті..

Рабів до раю не пускають

29 січня – чергова річниця бою під Крутами. Вже зминуло 95 років. Ні мало, ні багато – майже століття. А чи пам’ятаємо ми? Чи не забули?

Минулого року був на місці битви. Цього року не поїхав. «Нічого особливого, нащо знову їхати?», - сказав сам собі. Але є особливе. Не потрібно тому полю бути якимось унікальним, не потрібно там навіть музеїв і панорам. Це як святиня, як могила, куди варто прийти вшанувати пам’ять полеглих, де варто згадати звитяжців і подумати, чи варті ми їх. Там – кров наших ровесників, наших однодумців. Там останні стуки їх сердець. Вони не стали рабами. Юні, майже діти, але воїни, лицарі. Гідні нащадки Богуна і Кривоноса.

То ж чи варті ми їх? Чи не даремно вони гинули? Ні, не даремно! Вони в це вірили і вірю я. Дух свободи є, справжньої, козацької. Щоправда, спить цей дух, міцно спить. Хто його розбудить і випустить гуляти?!

Те, що місяць тому було мейнстрімом

Ще й до жнив не дожив,

Ані жита не жав..

В. Стус

Чомусь мені дуже вже кортить підвести якусь лінію під останнім етапом життя, підсумувати його. Чи то я передчуваю якісь зміни (хоча ніби не повинно б бути), чи то хз чому, але опиратися більше не можу, та й навіщо?)