четвер, 19 листопада 2015 р.

Лист вождя індійського племені Орія

Вдруге вкидаю сюди хороший текст, і вдруге російською :-(
Але вартісне:

"Мне все равно, чем ты зарабатываешь себе на жизнь.

Я хочу знать, отчего болит твоё сердце. Мне все равно, сколько тебе лет. Я хочу знать, можешь ли ты рискнуть и выглядеть смешным ради любви, ради мечты, ради приключения, которое люди называют жизнью...

Мне все равно, в каком знаке зодиака находится луна в твоем гороскопе и какие планеты её окружают. Я хочу знать, сумел ли ты познать горе, погрузился ли ты на самое дно печали. Сумел ли ты выстоять и стал более открытым миру благодаря предательству или содрогнулся в страхе перед новой болью? Я хочу знать, можешь ли ты выдержать боль, мою или свою, не скрывая и не смягчая её, и не пытаясь все исправить.

Я хочу знать, можешь ли ты жить радостью, моей или своей, можешь ли ты быть диким и танцевать, как безумный. Можешь ли ты наполниться экстазом так, чтобы счастье лилось через край? 

Можешь ли ты забыть обо всем на свете, даже о том, что ты человек, даже о том, что ты должен ходить по земле? Умеешь ли ты летать?

Мне все равно, правдивы ли твои слова. Я хочу знать, можешь ли ты разочаровать другого, чтобы следовать Правде, чтобы быть честным с собой. Можешь ли ты выдержать обвинения в предательстве и не предавать себя? Можешь ли ты, попирая веру, оставаться тем, кому можно доверять?

Я хочу знать, умеешь ли ты каждый день видеть красоту в том, что некрасиво. Умеешь ли ты черпать силы в её присутствии?
Я хочу знать, можешь ли ты жить, осознавая свое поражение или моё, мне все равно, и при этом стоять на краю озера и кричать огромной серебристой луне: "ДА!!!".

Мне все равно, где ты живешь и сколько у тебя денег. Я хочу знать, можешь ли ты после ночи горя и отчаяния, истощённый от слез и невыносимой боли, встать и делать все, в чем нуждаются наши дети?

Мне все равно, с кем ты знаком и как сюда попал. Я хочу знать, сможешь ли ты стоять со мной посреди огня, не пошатнувшись.
Мне все равно, что ты знаешь и кто тебя этому научил. Я хочу знать, что наполняет тебя изнутри. Что останется, когда не будет ничего?

Я хочу знать, можешь ли ты быть наедине с собой, нравишься ли ты себе в отражении пустоты?"



середу, 10 вересня 2014 р.

Eurotrip. Польща, частина 4: привіт, Італія!

Отже, Вроцлав. Але спершу хотілося б розповісти про нашого каусьорфера, бо він – яскрава сторінка нашої подорожі. Куба (тобто Якуб) – математик. Має дуже модерну квартиру, замість крісел – мішки, замість ліжок – гамак і матрац, має щось на зразок шкільної дошки на стіні… Куба фрілансер, тож працює з дому. Дошка – важливий елемент його роботи, там він пише різні формули, так легше думається. Також, формули ми побачили на склі дверей на балкон. Мені відразу пригадався Джон Неш, але Куба був цілком здоровий :) Пальчук, якщо ти це читаєш, я думаю, що ти в майбутньому будеш схожим на Кубу. Крім іншого, Куба був дуже розумним і всезнаючим – він міг говорити абсолютно про все! А ще у нього купа абсолютно різних захоплень – він грає на синтезаторі, займається скелелазінням, малює. Бачили його малюнки,  ще він грав нам – дуже непогано! (Як так можна все вміти і встигати??? Та він робот!) А ще (скільки таких «а ще» ми про нього так і не дізналися?) одного разу на велосипеді він проїхав із Польщі аж до Індії… Ну і для повного доповнення образу – у нього в холодильнику був цілий кошик полуниць, чому ми були несказанно раді. Отож, вечір перед від’їздом ми провели за розмовами, медовим вином і полуницями…
Тепер вже розповім і про Вроцлав. Не дарма спочатку про Кубу – бо кожна, країна, кожне місто – це перш за все люди, а вже потім міста, архітектура і тд.

четвер, 4 вересня 2014 р.

Eurotrip. Польща, частина 3: все ще Краків.

Сьогодні їду в потязі на Київ, то маю час написати ще кілька слів про наші вакації. Трясця, ми їздили менше часу, ніж я про то пишу вже :)
Отже, з Освєнціма ми повернулися аж пізно увечері. Хоч і планували повернутися ще засвітла, але не вдалося – надто вже велика територія того страшного музею, надто багато вже треба було побачити.
Додому йти було ще зарано, отож ми знову подалися гуляти вечірнім Краковом. Сьогодні ми вже почувалися впевненіше, пройшлися старим жидівським кварталом Казімєжєм, далі зробили «рондо», як кажуть поляки, навколо Вавеля – краківського замку, десь трохи загубилися ще в старому місті і набережною Вісли пішли до каучсьорфера. Так як це була наша остання ночівля в Кракові, то захопили пива і Якуб вирішив нам показати копєц Крака. Копєц – це щось на зразок могили, або скоріше кургану. Краків стоїть, здається, на 4 таких курганах (принаймні десь стільки я помітив на карті). Місце має й певний сакральний зміст. Якуб розповідав, що в давнину ці коп’єци були обрядовими місцями, і що всі кургани побудовані певним астрономічним чином, на жаль, подробиць вже не пам’ятаю. За легендою цей курган - це могила князя Крака. Але підтверджень тому історики не знайшли. Дорогою Якуб розпитував про політичну ситуацію в Україні, про майдан… На емоціях, я розгубив всі польські слова, що вивчив до того часу, але ми порозумілися. Сам копєц невисокий, тож вже скоро ми були на вершині. Нічний Краків був перед нами як на долоні, і ми насолоджувалися прекрасним видом (чого не скажу про доволі несмачне польське пиво).
Панорама з кургану Крака. Фото з інтернету.

четвер, 28 серпня 2014 р.

Eurotrip. Польща, частина 2: Освєнцім.

Польська електричка
Отже, вирішили ми їхати в Освєнцім. Планували їхати автобусом, але вже дорогою виявилося, що електричкою дешевше. Тож ми купили два квитки на електричку. Їхати нам було десь години дві. Польські електрички не можна навіть порівняти з нашими – вони схожі скоріше на наші потяги «Інтерсіті». Також в Польщі дивним чином функціонує залізниця – куплений квиток дійсний певний час з моменту покупки (цей час залежить від тривалості поїздки). Наші квитки, для прикладу, були дійсними шість годин. 
         Людей в нашому вагоні було геть мало, тим не менш ми стали свідками цікавого випадку. Відразу після відправлення у вагон зайшов контролер – такий прикольний статечний вусатий дядечко. А у жіночки поблизу нас закінчився час дії квитка. Причому, їхати їй було дві чи три зупинки, але що поробиш – мусить платити штраф. Пані відразу відпиралася, але контролер був непохитний, як скеля: «Нічим не можу зарадити – я на роботі. Пані має сплатити 60 злотих (щось близько 240 грн.)». Натомість, жіночка спробувала схитрити – «я не маю при собі грошей». Контролер абсолютно спокійно попросив у пані документи й виписав квитанцію, яка вже прийде на домашню адресу, але штраф тепер був вже 100 злотих (400 грн). Цей випадок дав нам зрозуміти, що із законами у Європі треба бути обережними. Хоча наші каучсьорфери запевняли нас, що можемо не паритися – Україна не входить до ЄС і в наших паспортах не вказана домашня адреса, ми можемо не платити штрафи і нічого нам за то не буде.

вівторок, 26 серпня 2014 р.

Eurotrip. Польща, частина 1.

Другого липня зранку автобус повіз нас з Дрогобича до Шегинь. Було страшенно рано, бо хотіли пошвидше проскочити кордон (наївні). І от він, такий бажаний і вперше побачений мною об’єкт – українсько-польський кордон.
Перед фірткою до польского пропускного пункту. Фото не
наше. (Так вийшло, що частину фоток мій телефон зіпсував)
Але коли ми переходили було десь так само людей і тиснява. 
З нашої сторони все було легко – привітні красиві дівчата в новому камуфляжі (я встиг зауважити не тільки красу прикордонниць, а й красу нової форми) швидко перевірили нашу візу й закордонні паспорти і пропустили нас. Я почав тішитися вже, що немає нічого складного в перетині кордону і ніякої черги. Але скоро моя втіха розвіялася. Сам пункт пропуску дуже схожий на загін для тварин – стежка, оточена металевою сіткою, а далі фірточка. Неприємно вразило, що в тому «загоні» люди ведуть себе не краще від овець – всі пруться аби пошвидше пройти ту фіртку, за якою наступна черга – до дверей пропускного пункту. Врешті-решт і ми подолали цей бар’єр.

пʼятницю, 8 серпня 2014 р.

Eurotrip. Передподорожнє.

Сьогодні 7 серпня. Пройшло вже більше двох тижнів, як наша подорож Європою успішно закінчилася. Ми повернулися з купою вражень, цілі та неушкоджені. Але лінивий я тільки тепер сів записати щось. Планував писати протягом подорожі, але з телефону було реально незручно, іноді постив короткі записи вк. А тепер хочеться пригадати все, поностальгувати за відпусткою і найкрутішою пригодою мого життя.
Маршрут подорожі (всі точки - не місця де ми зупинялися, просто я хотів якнайдетальніше виміряти відстань, тож повторяв усі вигини доріг. Загалом вийшло 4470 км)

Мабуть, варто згадати підготовку до подорожі.

середу, 2 жовтня 2013 р.

To be or not to be...

Всім у нашому житті керує вибір. Ми вже звикли. Ми часто робимо його напівсвідомо, навіть не задумуючись про наслідки. І це певно і не від нас залежить, життя не дає часу довго замислюватися. А може варто було б!
Зупиніть лет думок на хвильку і згадайте якісь миті чи події, після яких змінилося ваше життя. Чому ви тоді поступили так, а не інакше? Тепер не хотілося б вибрати іншу стежку? А тепер подумайте про всі події, які сталися внаслідок тієї одної. А що могло б відбутися, якби не було першопричини? Дуже інтригуюче запитання! Я б хотів би знати («Огласите весь список, пожалуйста!»). А ви?! А ще ж є купа подій, які не відбулися, хоча могли б. Та чи варто жаліти? Фаталіст подумав би, що так доля розсудила, а релігійна людина вирішила б, що все в руках Бога. Та хіба не ми робимо цей вибір? Хіба не ми керуємо своїм життям? Отак завжди, купа запитаннь. Коли вже стане більше відповідей?!
Кожен наш вибір – це пошук гармонії із навколишнім світом. Так, життя не дає нам часу, щоб обдумати кожен вибір. Але є прекрасна альтернатива – медитація. Перш ніж шукати гармонію навколо, варто б знайти її в собі.