Якось буде..

«Роби, що можеш, і будь, що буде»

Оксана Забужко

Часто від мене можна почути: «будь, що буде». Але ці слова – це не ознака безвідповідальності. Це лише довіра найкращому, найчеснішому судді – Часу. Він знає минуле і майбутнє, все залагодить і все вирішить. На нього завжди можна беззастережно покластися. Це не означає, що всі проблеми лишаю тільки на час. Звісно, в цей період відбувається пошук своїх рішень. Вони є! Просто, коли є час подумати, - куди спішити? У самураїв є чудова звичка приймати будь-яке рішення протягом 7 вдихів: «Самурай повинен приймати рішення протягом семи вдихів і видихів. Якщо роздуми тривають довго, результат буде плачевним. Якщо не розмірковувати зовсім, сім з десяти справ будуть зроблені погано. Володіючи сильним, ясним і швидким розумом, ти зможеш прийняти будь-яке рішення. Пам'ятай про те, що в тебе завжди є сім вдихів і видихів, щоб прийняти рішення.» Це мудро. В стилі розважливих і спокійних японців. Дуже поважаю їх як націю. Вважаю, що нам є чому у них повчитися.

А як же приймають рішення українці? Протягом викуреної цигарки? Чи запиваючи алкоголем свою нездатність думати? Більшість – саме так. На жаль, наша нація, хоч і має величну історію і великий досвід, веде себе як підліток у перехідному віці. За роки гноблення та кріпацтва нас відучили мислити самостійно. Нас призвичаїли до сліпого виконання панських наказів, до безборонної покірності. Де зараз Богун, Кривоніс, Залізняк? Де славні нащадки холодноярців? Де внуки упівців? Де ти, моя Україно?!

Наше загальнонаціональне «будь, що буде» перетворюється у «моя хата зкраю». Не маємо ми колективної думки, не маємо громадської відповідальності, і, як наслідок, не маємо громадянського суспільства. А що ж таке відповідальність? Це спроможність свідомо думати, діяти і відповідати (перед Богом, людьми, собою?) за свої думки і вчинки. Це відповідність між словами і вчинками. Це характер, що проявляється явно. Виходить, що немає безвідповідальних людей, є безхарактерні. Були колись козаки-характерники, а ми – безхарактерні. «Славних прадідів великих правнуки погані» - правий ти був, батьку Тарасе..

Клов, або як пройти на Хрещатик

Раніше Хрещатиком текла річка. Там, де ви любите гуляти, в паводки тонули люди і навіть коні. Потім все це замурували під землю, в кам'яні окови. Мимоволі пригадуються слова із однієї із пісень гурту ВЕРЕМІЙ: "Де, ти моя ріка, скам'янілая?" Правда, ці слова стосуються Либіді, про неї якось згодом.

Вздовж сучасного Хрещатика колись розташовувався Хрещатий яр, який отримав таку назву через бічні яри, що «перехрещувалися» у ньому. А там де зараз Майдан Незалежності розташовувалося Козине болото. Тільки у 1830-хх  роках площа отримала назву Хрещатицької і на ній було розпочато забудову.

Саме з Козиного болота а також із джерел в районі Європейської площі й брала початок річка Хрещатик, яка текла по однойменній сучасній вулиці. Слід зауважити, що текла вона як їй самій хотілося, ніяк не стримана людським втручанням . Тому під час великих злив і паводків пробратися Хрещатиком було проблематично.