Отже, вирішили ми їхати в Освєнцім.
Планували їхати автобусом, але вже дорогою виявилося, що електричкою дешевше.
Тож ми купили два квитки на електричку. Їхати нам було десь години дві.
Польські електрички не можна навіть порівняти з нашими – вони схожі скоріше на
наші потяги «Інтерсіті». Також в Польщі дивним чином функціонує залізниця –
куплений квиток дійсний певний час з моменту покупки (цей час залежить від
тривалості поїздки). Наші квитки, для прикладу, були дійсними шість годин. Людей в нашому вагоні було геть мало,
тим не менш ми стали свідками цікавого випадку. Відразу після відправлення у
вагон зайшов контролер – такий прикольний статечний вусатий дядечко. А у
жіночки поблизу нас закінчився час дії квитка. Причому, їхати їй було дві чи
три зупинки, але що поробиш – мусить платити штраф. Пані відразу відпиралася,
але контролер був непохитний, як скеля: «Нічим не можу зарадити – я на роботі.
Пані має сплатити 60 злотих (щось близько 240 грн.)». Натомість, жіночка
спробувала схитрити – «я не маю при собі грошей». Контролер абсолютно спокійно
попросив у пані документи й виписав квитанцію, яка вже прийде на домашню
адресу, але штраф тепер був вже 100 злотих (400 грн). Цей випадок дав нам
зрозуміти, що із законами у Європі треба бути обережними. Хоча наші
каучсьорфери запевняли нас, що можемо не паритися – Україна не входить до ЄС і
в наших паспортах не вказана домашня адреса, ми можемо не платити штрафи і
нічого нам за то не буде.
До нашої поїздки про Осєнцім ми знали
дуже мало – лиш те, що це концтабір. Насправді, це дуже миле містечко. А власне
табір (концентраційний і для військовополонених – це різні речі) був на околиці
міста. Табір німецькою називався «Аушвіц». Історичні дані про цей табір можна
прочитати у Wiki, а я лиш спробую передати тут свої враження.
Табір «Аушвіц» поділявся на кілька
частин, які були розташовані окремо: «Аушвіц І» - головний табір, був
заснований першим, адміністративний центр всього комплексу; «Аушвіц ІІ
Біркенау» - табір смерті, саме там було вбито найбільше в’язнів; «Аушвіц ІІІ» -
робочий табір, в якому розташовувалися в’язні, яких використовували для
примусових робіт. Також було ще кілька невеликих колоній – поблизу шахт або
інших місць, де застосовували в’язнів-робітників. Загалом, за п’ять років
існування табору в ньому було знищено за різними даними від 70 тисяч до 9 мільйонів
людей (найбільш реальна цифра = 1,5 млн). Та хіба цифри передадуть увесь той
жах? Цифри – це просто статистика… А там – мільйони чиїхось батьків, матерів,
братів і сестер. Над головними воротами «Аушвіц І» пише «Arbeit macht frei»
(«Робота робить вільним»). Який цинічний напис! «Від чого робить вільним?» -
подумалося мені… Може, від життя… І особливого цинізму додавав оркестр, який
щодня зустрічав в’язнів з роботи – на думку табірного керівництва музика мала
зробити людей жвавішими і веселішими. (До речі, раджу почитати «Танґо смерті»
Юрія Винничука – один з головних героїв там якраз грав у оркестрі в «Аушвіці»).
Ворота до "Аушвіц І". Фото не моє
Ми не брали екскурсовода, бо то трохи
дорого, лиш купили путівник. Але й того вистачило аби побачити й зрозуміти ту
нелюдську жорсткость та звірячу винахідливість німців. На території «Аушвіц І»
були двохповерхові бараки, адміністративні будівлі, будівля-карцер із
різноманітними камерами (так звані «стоячі» камери, де можливо лиш стояти, 1,5
кв. м.; «голодні» камери, де в’язні помирали від голоду»; або ж «темні» камери,
де не було ні вікон, ні вентиляції, туди напихали купу людей і вони помирали
від нестачі кисню). Там же було і подвір’я, в якому розстрілювали в’язнів.
Також в «Аушвіц І» була одна газова камера і велика шибениця. За іронією долі,
на тій же шибениці у 1947 році було повішено одного із комендантів табору –
Рудольфа Хоса. Вона збереглася й досі. Кожен барак тепер – частина музейної експозиції.
В одному з бараків ми бачили купу предметів, відібраних у інтернованих –
чемодани, миски, окуляри, протези, щітки… В іншому – купу людського волосся,
яке обстригали й використовували для промисловості у Німеччині (з нього робили
«бортку» - що то таке я не знаю, щось схоже до жорсткої тканини). Експонати
жахливі… Вже пізніше, я прочитав, що радянська влада з весни 1945 року до 1949 року використовувала табір «Аушвіц І» як в'язницю НКВД для інтернованих осіб - влада змінилися, а методи лишилися ті ж самі...
«Аушвіц ІІ» - значно більший за
територією, ніж «Аушвіц І». Там був окремо жіночий і чоловічий табір, було
чотири газові камери і чотири крематорії. Туди ж була підведена й залізниця,
якою привозили в’язнів. Відразу по прибуттю в’язнів сортували – когось на
роботи, когось в медичну частину – для дослідів, а непридатних для того й
іншого – відразу до газових камер. На стендах поруч - роздруковані знімки есесівців, де
стоять люди, направлені до газових камер. І що дивно, в них не видно страху – і
це десь за півгодини до смерті. Як ми зрозуміли – в’язні просто не
знали, що йдуть на смерть. Газові камери були замасковані під душові, там
навіть були виведені труби і лійки. Людей привозили і вели на смерть, говорячи,
що ведуть до лазні. Були випадки, коли євреїв обіцяли переселити в «єврейські»
землі, німці брали з них за то великі гроші, а везли до концтабору. Отже,
людина приїздила з якимось майном і її вели ніби покупатися. Заводили в газову
камеру, всіх роздягали, далі виганяли в «душову»…пускали газ і вже в наступному
залі-крематорії зондеркоманди (набрані з тих же в’язнів) спалювали тіла… При
відступі німці підірвали крематорії, і ті страшні руїни стоять і досі… Також на
території лишилося невелике озеро, куди частково викидали попіл спалених людей
(більшу частину попелу вивозили на поля як добриво).
Барак для в'язнів (жіноча частина табору з 1943 року)
Нари всередині бараку
В'язні на нарах. Фото з інтернету. Очевидно, зйомка СС
"Циклон-Б" - гранули, з яких виділявся газ, використовували в газових камерах
Руїни газової камери
Частина меморіалу жертвам
Платформа, на яку вивантажували новоприбулих в'язнів. Часом дорого до табору становила тисячі км і частина в'язнів від тисняви й голоду помирала вже у вагонах
Вагон, в якому перевозили в'язнів
Обгороджувальна сітка. Лишилася ще з часів табору, дріт був під струмом. Ззовні сітка оточувалася ровом з водою, який копали самі ж в'язні
Головна адмінбудівля "Аушвіц ІІ Біркенау" - "Брама смерті"
Чоловічий барак, переобладнаний з військової казарми для коней. Дана будівля вміщала 40 коней, а після переобладнання - 400 в'язнів
Всередині чоловічого бараку
Важко підвести якийсь підсумок після
відвідин Аушвіцу. Не було страшно. Було моторошно. Коли читаєш в книгах про
концтабори – не уявляєш того жаху, який насправді там коївся. А після відвідин
усвідомлення прийшло. І розуміння, що не можна такого допустити більше. Це
трагедія, і трагедія не лише для євреїв, а для всього людства. Щоб зрозуміти загальну картину раджу переглянути відео:
Опісля цього музейного комплексу ми
пішли подивитися саме містечко. Красиве, охайне. Але увесь світ назву
«Освєнцім» уявляє зовсім інакше…
Немає коментарів:
Дописати коментар