Рок-н-Січ 2013

Фестиваль у місті, якому живеш, не сприймається всерйоз. Бо ж немає подорожі, тяжкого наплічника, намету, табору, вогнища… Але це суб’єктивно. Є хороші гурти, якісний звук, натовп і найголовніше – фестивальна атмосфера. І як бонус – дуже багато знайомих.

Організатори фесту цього разу дуже постаралися – ми могли почути багато гуртів, серед яких відомі «Скай», «ТНМК», «Крихітка», «ВВ», «Тартак», «Кому Вниз», «Clawfinger», «Tiamat», «Pain», «Helltrain». Звук з «Баржі», однієї із сцен фестивалю, було чути аж на протилежному березі. Хочеться відмітити якісний звук на обох сценах. Чути улюблені гурти з крутої апаратури завжди приємно!

Олег Скрипка - організатор фестивалю

Була, як у всіх, і ложка дьогтю. Якщо фестиваль безкоштовний, який сенс робити платним кемпінг (де навіть вогнища палити заборонено) і один з майданчиків?! Але то таке. І без того було що подивитися/послухати. Але куди подітися від сотень п’янючих тіл?!

Для мене увесь фестиваль – це два гурти: «Pain» і «Кому Вниз». Інші - або невідомі мені, або ж не вражають. Але, куррррва, ці два гурти в один час! Вагаючись, полишаю «Pain» і йдемо з друзями слухати «Кому Вниз». Ще здалеку чути знайомі рифи, потужний голос Середи. Ось музика, яку я люблю. Ось слова, які линуть до серця. Ось ті, хто запалюють вогонь в очах. Це та музика, яка звучатиме під час наступної революції. Це та музика, яка живе вічність!

Під сценою – натовп шанувальників. Співають всі. Гурт викладається на повну. Андрій Середа витирає рясні краплини поту з чола. З його традиційно лисої голови йде пар. «Співає, аж димить» - жартує друг. Обертаюся – а димлять усі. І таке враження, що лиш іскру кинь – і спалахнемо! «Ліра!», «Ліра!» - вимагають шанувальники улюбленої пісні. «Чекайте, буде ще», - каже Середа. Звучать відомі «Марш норманів», «Птаха на ймення Nachtigal», «Ми – хлопці з Бандерштату», «Мамай». Під сценою доволі сильний слем. Не втримуюся, йду і я у цей прообраз козацької «Лави на лаву». В кінці пісні, задоволено вивалившись із тої шаленої купи, оглядаю «втрати» - на вишиванці кілька крапель крові, але не моєї. Серце вистукує (певно той марш, який щойно звучав зі сцени). «Ліра» звучить останньої і під сценою спалахує червоний фаєр. Це виглядає до біса гарно і доречно, я аж дивуюся «чому тільки один?». Звісно ж гурт викликають «на біс» - звучить «Суботів». Емоції переповнюють, мало, хочу ще! «На Франко Фесті почую» - втішаю себе.  Дорогою до виходу встигаємо ще трохи почути «Shut your mouth» - фест вдався. Завтра, ніби на похмілля, нас чекають ще «Крихітка» і «Тартак» (які я успішно проспав у гуртожитку).

А попереду ще власна програма – нічна прогулянка з друзями. В останній момент змінюємо маршрут – замість Лиски йдемо на Хоривицю. Це було правильним рішенням. Атмосфера надзвичайна (хоча я останнім часом все більше переконуюся, що атмосфера – це більше люди, аніж місце). «Я не шкодую, що ми тут» - і я теж)) Прекрасний схід сонця, сніданок печеною картоплею і сосисками… Що може бути краще?!)

Після таких ночей дим ще довго вивітрюється із одягу й волосся. А спогади лишаються назавжди.