Дім

Земля, де бігав ти маленьким,
Є твоїм домом

(с) Скрябін

Рідний берег, куди ми завжди повертаємося, - наш дім. Але пригадайте, скільки місць ви називаєте чи називали «домом»? Одне? Тоді ви щаслива людина.

Я за свої двадцять тричі змінював місце проживання. Наразі моїм «домом» є кімната університетського гуртожитку. Та хіба це дім? Через кілька років з’їду звідси на зйомну квартиру. І це теж не буде моїм домом, хоча, безперечно, у розмовах називатиметься так. Колись, сподіваюся, зможу побудувати/купити своє житло. І це вже буде домом.

У кінофільмі «Дім Сонця» звучить така фраза: «Дом – это то место, где человеку хорошо». У мене таких місцин дуже багато. Але поки я не маю свого власного житла, домом вважаю тільки два місця – де народився і прожив перші десять років (у бабусі й дідуся), та куди потім переїхали з батьками. Тепер і туди й туди я потрапляю не так часто, як мені б хотілося.

Кажуть, що в рідній стороні й дим солодкий. Як часто восени, сходячи із київського потяга на рідному вокзалі, я вдихав повні груди диму осінніх вогнищ. Люди прибирають свої садиби, палять опале листя, і цей дим направду є прекрасним. Що вже говорити про чисте, аж п'янке, повітря. Як солодко було мені малому, сидячи із дідом над парою вудок, вдихати вечірнє літнє повітря… Звісно, в ньому було трохи запаху дідового тютюну, але то «щоб комарі не кусали». Оті вечірні солов'їні співи, квакання жаб, перші показані дідом сузір'я навіки залишаться в моїй душі. 

В селі мене проймає абсолютний спокій. Ця зелень, ця оточуюча краса, пробуджує якісь приспані інстинкти, душа оживає, серце б'ється вільніше. Хочеться залишитися там назавжди. Не потрібні мені блага цивілізації. Не треба супермаркетів, трамваїв, метро і тд. Я буду абсолютно щасливим в тихому й віддаленому закутку. Зранку я чутиму спів пташок, замість сигналів автівок, увечері засинатиму під світло зірок, а не під світло неонових реклам із вікна. Я буду впиватися природою!