Eurotrip. Польща, частина 4: привіт, Італія!

Отже, Вроцлав. Але спершу хотілося б розповісти про нашого каусьорфера, бо він – яскрава сторінка нашої подорожі. Куба (тобто Якуб) – математик. Має дуже модерну квартиру, замість крісел – мішки, замість ліжок – гамак і матрац, має щось на зразок шкільної дошки на стіні… Куба фрілансер, тож працює з дому. Дошка – важливий елемент його роботи, там він пише різні формули, так легше думається. Також, формули ми побачили на склі дверей на балкон. Мені відразу пригадався Джон Неш, але Куба був цілком здоровий :) Пальчук, якщо ти це читаєш, я думаю, що ти в майбутньому будеш схожим на Кубу. Крім іншого, Куба був дуже розумним і всезнаючим – він міг говорити абсолютно про все! А ще у нього купа абсолютно різних захоплень – він грає на синтезаторі, займається скелелазінням, малює. Бачили його малюнки,  ще він грав нам – дуже непогано! (Як так можна все вміти і встигати??? Та він робот!) А ще (скільки таких «а ще» ми про нього так і не дізналися?) одного разу на велосипеді він проїхав із Польщі аж до Індії… Ну і для повного доповнення образу – у нього в холодильнику був цілий кошик полуниць, чому ми були несказанно раді. Отож, вечір перед від’їздом ми провели за розмовами, медовим вином і полуницями…

Тепер вже розповім і про Вроцлав. Не дарма спочатку про Кубу – бо кожна, країна, кожне місто – це перш за все люди, а вже потім міста, архітектура і тд.

Вроцлав – чудовий! Якщо Краків можна порівняти за атмосферою (характером) з статечним дядечком (якщо не дідом), то Вроцлав – це студент років 22-25. І історія чи вік міст тут ні до чого. Вроцлав відомий всім туристам маленькими статуетками гномів, розкиданими, часом, в найнеочікуваніших місцях. І туристи влаштовують на них фотосафарі, навіть мапи спеціальні вже є для того. Ми знайшли близько 35 гномів, але не шукали їх навмисне, просто уважно дивилися навколо себе. З’явилися гноми («красналє» або ж «краснолюди» по-польськи) на вулицях Вроцлава зовсім недавно – після того, як Польща вийшла із складу СРСР. В часи радянської влади було багато жителів, яким не подобалися «червоні». Отож вони писали на стінах антикомуністичні гасла, що дуже не подобалося міліції. Людей кидали до в’язниць за ці написи. І якось вони домовилися, що замість гасел будуть малювати гномів – всі зрозуміють, що це означає, але це не може бути приводом для затримання. А коли Польща стала незалежною державою, влада Вроцлава вирішила увіковічнити гномів і невеличких статуетках по всьому місту. Тепер їх стає все більше і більше – багато кав’ярень чи магазинів власним коштом виробляють і встановлюють гномів для приваблення туристів.

Одна з особливостей Вроцлава – острови. Христя казала, що місто називають другою Венецією, але я би так не сказав – не так вже там і багато води. Красиве місто, хороші люди, багато туристів. До речі, тут у Вроцлаві, ми перший і єдиний раз порушили закон – проїхали без квитка у трамваї (просто не знайшли де купити квиток). А ще Вроцлав запам’ятається найдорожчою шаурмою в житті – близько 70 грн на наші гроші. Власне, там було м’ясо, картопля фрі і салат окремо – така собі шаурма по частинках, ми, звісно ж, двоє тим не наїлися і були дуже злі.

Опера Вроцлава. Фотографувати вночі я навчився вже після цього знімка :)

Моторошна якась інсталяція. З іншого боку дороги вони так само входять під асфальт

Фото з оглядового майданчика на костьолі на одному з островів

У Вроцлаві нас переслідував дощ. Одного разу, ми від нього сховалися в польський костьол. Христя доволі пізно запримітила, що люди там ошатно одягнені – зовсім не туристи (я геть на то не звернув уваги, роздивлявся). Так вийшло, що ми потрапили на католицьке весілля. Якщо коротко – я був вражений. Настільки красива й велична церемонія! Все польською мовою, як і має бути, 13 послання Коринтянам (про любов), звуки органа, пісня священника – все було надзвичайно! Я такої краси і врочистості в жодній українській церкві не чув і не бачив.

Теж ховалися від дощу

Було багато вечірнього Вроцлава. В перший же вечір натрапили ми на дивну виставку – присвячену українсько-польській трагедії. І там УПА була виставлена як вбивці з гаслами на кшталт «Буде крові по коліна – буде вільна Україна». В той час як їхня армія крайова діяла «виключно у відповідь». Було дуже прикро, що так суб’єктивно висвітлюються події. Говорив потім про це з Кубою, він каже «От у вас повсюди пам’ятники Бандері, а в нас він вважається вбивцею і терористом». На що я лиш зауважив, що у них ми бачили пам’ятник якомусь знатному офіцерові АК, а дана структура теж у нас не в повазі. Але загалом ми зійшлися на тому, що то все – історія, до того ж доволі темна, і ті події не є наразі приводом для ворожнечі наших народів. Загалом поляки дуже приязно ставилися до нас, всі цікавилися подіями на сході, підтримували, співчували. Водій, що віз нас до Кракова навіть сказав, що забрав би кордон між Польщею і Україною, бо ми справді братні народи, а хто хоче виїхати – той і так вже це зробив.

На телефон і увечері, але суть передає

Далі нас чекала дорога на Катовіце. Куба люб’язно вивіз нас аж за місто, де я намагався стопити на автостраді (що заборонено, штраф 70 злотих = 280 грн). Польська поліція з’явилася нізвідки, але повелася лояльно – лиш попередили, що тут не можна зупиняти. Я вибачився, що певно підняло нашу карму, бо майже відразу на заправку заїхав водій, що згодився нас підвезти. Водій зацікавлено слухав про нашу подорож і зізнавався, що кохає Вроцлав. Так приємно ми й доїхали до Катовіц.

Катовіце не можна порівняти з Краковом чи Вроцлавом – маленьке й промислове. Мене здивувала купа ремонтних робіт по місту – там дорогу кладуть, там щось будують, там реставрують. Катовіце – це такий собі польський Донецьк (так, зараз з цим містом у нас не найкращі асоціації), шахтарське місто. Але то в минулому – коли Польща вступила до ЄС більшість шахт закрили, бо добування в них надто неекологічне і шкідливе для навколишнього середовища.

Центральна пішохідна вулиця й костел в Катовіцах

Ще один костел. Дуже красиві всюди.

В Катовіцах теж нам трапилися дуже хороші каучсьорфери – Ярослав і Олівія. Ярослав любить Україну, цікавиться Чорнобилем. Йому «пощастило» поїхати туди на екскурсію в часи березневих заметів 2013 – ту подорож згадує з особливими емоціями.

З Катовіц Ярослав (наш каучсьорфер) повіз нас на екскурсію в Нікішовіц – старе, ще австрійське, шахтарське містечко. Дуже цікава типово австрійська архітектура. Мене вразило, що от відкрили шахту – й збудували навколо неї ціле містечко, з церквою, центральною площею, школою. А в нас там були б в кращому разі якісь бараки, зважаючи на те, що містечко недалеко від Катовіц і крім шахти там нічого немає.

Костел у шахтарському містечку

Архітектура Нікішовца. Цегла почорніла від часу й вугільного пилу.

Потім ми заїхали в парк. Ярослав говорив, що це один із найбільших парків у Європі. Він настільки великий, що підпорядковується відразу трьом містам. Красиво, що тут ще додати.

Арт в парку. Асоціювалося з майданом і Чорнобилем

А далі - літак до Неаполя. Довелося ночувати в аеропорту, бо доїхати власне перед літаком не було як (а це 30 км від міста), а виїжджати о 4-й ранку і псувати людям ніч не хотілося. Ще й «пощастило» – літак затримався майже на годину. (Якби я на той час прочитав «Жорстоке небо» Кідрука чи щось подібне – сприйняв би таку затримку за погану прикмету). Але погода була цілком «льотна» і от вже крилатий красень несе нас в Італію. Переліт пройшов легко, ми обоє летіли вперше, було цікаво й трохи незвично. Класичних фоточок хмар не буде – під вікном всілася якась стара, всю дорогу спала або гортала журнал… От нафіґа сідати біля ілюмінатора, коли не цікаво дивитися в нього?!

"Ми ж у Катовіцах не зробили селфі" - перед автобусом в аеропорт

Оцей красень здійняв нас в небо

Якісь дві години – і ми в Італії…