Просто запам’ятай: вихід є.
Є вихід з цього безглуздого фільму, вихід за рамки сценарію.
У дійсності немає ніякого сценарію. Усе відбувається вперше і все востаннє.
А головне, все відбувається насправді! Дороги назад не існує. Є тільки дійсність, яка не залишає місця для страху..
Все, що можна зробити за життя, робиться зараз - або не робиться взагалі. При "нормальному" способі життя до сороківки людина стає руїною, все ще переконуючи себе, що почувається більш-менш добре, бо щодня болить в іншому місці, а от завтра - о, завтра вона стане в шостій, піде на стадіон бігати, підтягуватися, обливатися водицею.
Все, що можна зробити за життя, робиться зараз. Або не робиться взагалі.
(с)Л.Дереш "Намір"
Я уявлення не мав, стільки думок викличе ця книга в мене. Відкрив її на телефоні просто аби зайняти час. А в результаті..
А в результаті знову в голові хаос, спутаний клубок думок. Розрубати б цей Гордієв вузол. Але це хіба разом із черепом. Найскладніше, що ці думки із серії «розгреби сам». Та й не дивно, якщо сам не можу їх відсортувати, то хто ж допоможе?
Хочеться спіймати кожну мить життя. Відчути на смак, вхопити рукою. Хочеться не пропустити ні секунди із навколишньої вистави. А ще ж ціле дійство всередині. Щоправда, там тільки один актор, але як він грає!
Хочеться менше спати й більше читати, більше думати і, найголовніше, більше розуміти. Більше відчувати, більше помічати, більше захоплюватися. Хочеться всього і побільше, і матеріальне тут нідочого.
Хочеться перечитати й вивчити напам’ять всі улюблені вірші, переслухати й навчитися грати всі улюблені пісні, переглянути хоча б кілька улюблених фільмів. Але ж головне не зміст книги чи фільму, головне – ті емоції й думки, які вони викликають. А жодна думка безслідно не зникає. Кожен помисл на якусь дрібну частину змінює нас. Хочеш бути чистим – почни з думок.
Хочеться сказати всім слова, яких вони заслуговують. Коли ви востаннє говорили своїм батькам, що любите їх? Коли ви востаннє дякували їм за того, ким ви стали? Бо ж заперечувати не стане ніхто, ми – їх творіння. Я не ідеалізую, ні, я теж мав купу суперечок з батьками. Але ці суперечки вчили мене думати, вчили визнавати свою провину і до кінця стояти на своєму, коли за собою її не бачив. І зараз хочеться так багато теплих слів сказати, але чомусь кожного разу, приїжджаючи додому, я їх не говорю.
Хочеться піти в школу. Ні, саме місце не викликає великої ностальгії і тд. Хочеться побачити вчителів, заглянути в їх мудрі очі. О, зараз я без викликів "до дошки" і оцінок стільки маю сказати, а стільки запитань задати ще хочеться?!
Хочу встигнути все. Все здійснити і всюди побувати. Все спробувати і все побачити. Щоб колись потім, вже з сивим волоссям і сивими вусами, було що розповісти внукам. А їх бабуся все так само лагідно посміхалася б і додавала деталі, які я, як завжди, позабуваю. :)
Немає коментарів:
Дописати коментар