Дістали!

Щойно у ВК прочитав хороший допис і не стримався, щоб не перепостити. автор – Олександр Заклецький. Читайте і думайте, а краще – дійте.

«Вчора 18 лютого 2013 року, сталося те, що рано чи пізно мало би статися – спецпідрозділ міліції «Беркут» за допомоги звичайних ДПСників побив та покалічив жінок, журналістів, та, ЩО САМЕ ВАЖЛИВЕ депутатів Верховної Ради України, які за конституцією є представниками найвищої гілки влади. Чим відрізняється міліціонер від злочинця перевдягнутого у форму? По логіці речей тим, що міліціонер охороняє закон, як тільки він його порушує, він стає злочинцем в формі. Власне кажучи вчора співробітники МВС привселюдно продемонстрували, що вони не є більше представниками охорони правопорядку, а є звичайним бандформуванням із своїм дрес-кодом. Виходячи з цього, є АБСОЛЮТНО НЕОБХІДНИМ формувати Народну Національну Гвардію, яка б могла слідкувати за дотриманням порядку та протидіяти бандформуванням різного штибу. Але зараз не про це.

Десь рік тому я вперше почув про такий цікавий соціотехнологічний механізм як «менеджмент ненависті мас». Виявилося, що це дуже перспективний напрямок у сучасних політтехнологіях та соціальних маніпуляціях. Найцікавіше, що він досить ефективно працює в нашій країні. Приведу конкретний приклад: як відомо більше за всіх любити та ненавидіти всім серцем вміють пасіонарії, яких наразі знову набирається достатньо критична кількість. Але їх енергію весь час перенаправляють в інше русло, щоб «випустити пар». Навесні 2012 року, 20 травня було заявлено одну цікаву акцію – гей-парад, в результаті праві та ультра-праві організації стягнули в Київ свої сили та цілий день прочісували всі кущі вздовж берегів Дніпра в пошуках цих самих гомосексуалістів. В цей же час московські імперіалісти під чорно-жовто-білими прапорами влаштували на Софійській площі дефіляду! На щастя, повний тріумф їм зірвав Марш вишиванок, який як раз проходив повз Софійську та почав скандувати «Чемодан, вокзал, расєя!». Але сам факт того, що націоналістичні організації «проґавили» таку виходку «імперастів», через те, що вважали геїв більш небезпечними для української державності, більш ніж дивує. При цьому жоден з представників ЛГБТ ніколи не виявляв українофобських чи україноневасницьких намірів, на відміну від «Вєрного казачества» та інших проросіянських організацій, які люто ненавидять Україну та все українське, та мріють про її знищення та приєднання до Росії. Дивно, як по мені.

Те ж саме ми бачимо з сітілайтами в метро. Відверто антиукраїнські гасла Медведчука про вступ до митного союзу націоналістами ігноруються, проте сітілайти проти репресивного законопроекту №8711 моментально були замальовані.

Ладно, залишимо геїв в спокої, поговоримо про підарасів. Це тих, що «не в ліжку, а по життю». Маніпулятори-політтехнологи зробили дуже хитру систему, що більшість активістів ненавидить якогось там абстрактного «начальника», будь це абстрактний янукович, абстрактний табачнік чи ще якийсь абстрактний начальнік. В той же час конкретний чиновник, держслужбовець чи міліціонер викликає щось на кшталт співчуття: «По людські його шкода, він і сам все розуміє, але нічого не вирішує, він же ж людина підневільна».
Цю мантру повторюють як зазомбовані різні активісти, і навіть самі держслужбовці-чиновники. Причому, останні настільки часто, що самі в це вірять і ображаються, коли їх називають підарасами. «За що? Я ж вам нічого поганого не зробив? Я ж просто наказ виконував!». Хоча кожен з них усвідомлював на яку роботу він іде, яку зарплату буде отримувати, і в яких корупційних схемах буде брати участь. Якраз до таких дрібних гвинтиків ми і маємо виказувати всю нашу ненависть. Саме такі прості виконавці організовували геноциди та голодомори! Нам треба про це пам’ятати і не давати жодному з них можливості спокійно спати і навіть просто спокійно існувати в громадянському суспільстві. 
Ми, на жаль, забули про силу публічного остракізму, від якої в свій час ізгої-парії кінчали життя самогубством, не витримавши тиску людського осуду. Всі ці дегтярі, александрови, ізмайлови, кірєєви та іже з ними живуть біля нас, і зробити життя їх схожим на пекло не так вже й складно: плюнь їм в спину, напиши в їх парадному що ти про них думаєш, тикай на них пальцем на вулиці, розповсюдь листівки з їх мордами по району, розкажи його рідним та близьким який він підарас!

Настав час, коли необхідно відкинути другорядні питання, зосередившись на порятунку України та створення тут нормальної правової держави. Настав час, коли треба забути про свої амбіції та об’єднатися націоналістам, лівим, інтелектуалам, піратам, курцям конопель, ЛГБТшнікам, захисникам природи та старовинної архітектури щоб перемогти підарасів, які сидять при владі та отруюють нам життя. Я бачив приклади, коли відкинувши власні амбіції заради спільної мети, абсолютно різні люди, полюбивши один-одного всім серцем, перемогли своєю харизмою та силою волі ментів та посіпак Януковича. Це було у 2004 році на Майдані, коли поруч стояли реконструктори, байкери, хіппі, растамани та скінхеди і їм усім комфортно було разом. Ми маємо відкрити серце один до одного і закрити його для колаборантів режиму!

Ніякого співчуття не може бути до людей які продали душу дияволу мамони за дуже дрібний прайс власної жебрацької псевдостабільності. Якщо ти за Україну, то маєш вийти з кримінального угрупування, що обслуговує окупаційний режим, якщо ж ні… Як правило поліцаїв-колаборантів вішали, або відправляли в табори, навіть тих, хто виживав там потім очікувала людська ненависть, а подекуди й ніж під ребро… 

Якщо ми зараз не об’єднаємося і не переможемо, то завтра почнеться розгортання білоруського варіанту диктатури, при якому буде однаково погано нам всім, що не змогли об’єднатися та спрямувати нашу лють на спільного ворога. 

Тож єднаймося та ніякого жалю до підарасів!»

Оригінал ТУТ