Не я такий, життя таке...

«Не я такий, життя таке»

(с) Євробомж на вокзалі

Фраза в епіграфі, випадково почута на столичному залізничному вокзалі, спонукала мене до глибоких роздумів. Найперше, що зацікавило – чому це бомж «євро»? Але запитувати було якось недоречно. Потішило те, що чесно просив на 100 грам. Не брехав, порядний. J

Самотність

Хотів написати цілий пост на цю тему, але вирішив, що мої думки надто інтимні та ще й не повністю сформовані. Але найбільше моє бачення самотності співпадає із цим невеличким твором. Українською не знайшов L

(тут пафосна картинка в сірих тонах, на якій засмучене створіння обіймає коліна і дивиться в нікуди)

Габриэль Гарсиа Маркес «Одиночество»              

     Мы только что весело пообедали в мужской компании. Один из участников обеда, старый мой приятель, сказал мне:

      — Давай пройдемся пешком по Елисейским Полям. И мы пошли медленным шагом по длинной аллее, под деревьями, едва опушенными листвой. Кругом ни звука, только обычный глухой и неустанный гул Парижа. Свежий ветерок веял в лицо, по черному небу золотой пылью были рассыпаны мириады звезд.

     Спутник мой заговорил:

      — Сам не знаю отчего, здесь мне ночью дышать вольнее, чем где-либо. И легче думать. У меня здесь бывают минуты такого озарения, когда чудится, что вот-вот проникнешь в божественную тайну мироздания. Потом просвет исчезает. И все кончается.

     Временами мимо нас, прячась под деревьями, скользили две тени; мы проходили мимо скамеек, где двое, сидя рядом, сливались в одной черное пятно.

     Мой приятель вздохнул:

      — Бедные люди! Они, внушают мне не отвращение, а безмерную жалость. Из всех загадок человеческого бытия я разгадал одну: больше всего страдаем мы в жизни от вечного одиночества, и все наши поступки, все старания направлены на то, чтобы бежать от него. И они, эти любовники, приютившиеся на скамейках под открытым небом, подобно нам, подобно всем живым тварям, стремятся хотя бы на миг не чувствовать себя одинокими; но они, как и мы, всегда были и будут одиноки.

Рок-н-Січ 2013

Фестиваль у місті, якому живеш, не сприймається всерйоз. Бо ж немає подорожі, тяжкого наплічника, намету, табору, вогнища… Але це суб’єктивно. Є хороші гурти, якісний звук, натовп і найголовніше – фестивальна атмосфера. І як бонус – дуже багато знайомих.

Організатори фесту цього разу дуже постаралися – ми могли почути багато гуртів, серед яких відомі «Скай», «ТНМК», «Крихітка», «ВВ», «Тартак», «Кому Вниз», «Clawfinger», «Tiamat», «Pain», «Helltrain». Звук з «Баржі», однієї із сцен фестивалю, було чути аж на протилежному березі. Хочеться відмітити якісний звук на обох сценах. Чути улюблені гурти з крутої апаратури завжди приємно!

Дім

Земля, де бігав ти маленьким,
Є твоїм домом

(с) Скрябін

Рідний берег, куди ми завжди повертаємося, - наш дім. Але пригадайте, скільки місць ви називаєте чи називали «домом»? Одне? Тоді ви щаслива людина.

Я за свої двадцять тричі змінював місце проживання. Наразі моїм «домом» є кімната університетського гуртожитку. Та хіба це дім? Через кілька років з’їду звідси на зйомну квартиру. І це теж не буде моїм домом, хоча, безперечно, у розмовах називатиметься так. Колись, сподіваюся, зможу побудувати/купити своє житло. І це вже буде домом.

Чому я рідко ходжу на акції протесту

Багато думаю про теперішній стан речей в Україні, та про те, що можна з тим вдіяти. Все частіше в голову лізе думка про те, що крім грубої сили, зараз нічим не зарадиш. Але особисто мені більше імпонують методи ненасильницької боротьби. І як знайти компроміс? Де та «золота середина»?

Мабуть, всі спостерігали за подіями в Іспанії та Греції, та іншими бурхливими протестами, із масовими бійками, спаленням автівок і тд. Всі подібні акції були жорстоко придушені владними структурами. Але є не менше прикладів насильницького розігнання мирних протестів. Влада, особливо з авторитарними нахилами, не соромиться будь-якими способами показувати «хто тут головний».

Масові протести в Греції

На гілляку!

Останнім часом всі новини рябіють записами про те, як комуністи не встали, щоб вшанувати жертв Голодомору. Люди обурені. Але чи відобразиться це якось на винуватцях? Сумніваюся..

Час

Помітив останні дні, що найбільше мені бракує в житті часу. Ще б день-два і я б дописав статтю, довчив тему, доробив би завдання, все встиг… Але є тепер, є якісь безкінечні дедлайни, недоспані ночі і гірка кава холодних ранків. Є чуття, що проблема в мені, а не в текучости часу. Час завжди йде з рівною швидкістю (з пошановувачами теорії відносності Енштейна готовий спілкуватися у приваті), а відчувається та швидкість – кожної години інакше.

Стільки всього відбулося останні дні, стільки хотілося б написати. Але, вгадайте, - не доходили руки, не вистачило часу! Був і Вечір пам’яті В. Стуса, і черговий Мегаквартирник, і з гірки ми каталися наприкінці березня,  і сніг чистили… Все це викликало купу емоцій, залишило по собі безліч спогадів і, звісно, фотокарток. Спробую про все написати кілька слів.